Серіалів стало так багато, що знайомство з ними здебільшого обмежується читанням або переглядом відповідних оглядів. Коли за цих обставин трапляється такий, що його дивишся на одному подиху, і не один раз, не розповісти про це було б безсовісно.
Ідеться про короткометражний вебсеріал «Стефка». За жанром — це трагікомедія, знята у стилі чорно-білого німого кіно. Серіал складається з одинадцяти епізодів*, кожен тривалістю десь від двох до п’яти хвилин. Такий формат дозволяє, при бажанні, переглянути весь серіал за пів години. Але щоб спровокувати таке бажання самого лиш короткого метра мало.
Це кіно привертає до себе увагу радикальною несхожістю із тим, що і як зараз знімають. А також, на мою нескромну глядацьку думку, — хорошим поєднанням режисури і акторської гри. У виконанні сестринського дуету Юлії та Наталки Кобізьких (режисер і виконавиця головної ролі, відповідно).
Кожен епізод відображає якусь сцену з життя головної героїні — сільської молодиці й трудівниці Стефки. Назви серій переважно говорять самі за себе: Стефкина трагедія, Стефкина кукургуза, Самошедша Стефка, Як Стефка піч мазала, Як Стефка кіз доїла (у сенсі доїти, а не їсти — ЛК), Як Стефка через кладку бігала, Лист до Стефки, Як Стефка гриби збирала, Як Стефка виморилася, Стефкина робота, По той бік Стефки.
Здається, все дуже просто. Просто село. Проста дівчина. Прості заняття (в основному, але не тільки). Та можливо, що якраз за отією позірною простотою криється одна зі сильних сторін серіалу. Наталка Кобізька дуже органічна у ролі Стефки, а Стефка — як риба у воді у полтавському селі середини минулого століття. Старовина, чи то стилізація під неї, вийшла доволі переконливою (хоч до окремих деталей можна й доскіпуватися). Те, що колись було простим, не конче є таким нині, йому тепер більше може пасувати означення ”особливий”. Отож і заняття й обстановка, з якими виростали кілька попередніх поколінь, звичайні та рутинні для них, зараз для багатьох стали далекою історією, на межі з фантастикою. Майже фантастичний серіал «Стефка» — у добу кіберпанку та нової хвилі освоєння космосу — дозволяє, у хорошому сенсі, заземлитися.
Видання «Нове українське кіно» включило один з епізодів серіалу в добірку найкращих українських фільмів жахів останніх років. Якщо дуже вже захотіти, трохи жаху там можна розгледіти, хоча у звичайному випуску новин його більше. Зокрема є трохи містики, тема потойбіччя дещо розкрита в останньому епізоді серіалу “По той бік Стефки”. Старий добрий український жах у стилі Гоголя.
Інь та Ян (синька з вапном) в епізоді “Як Стефка піч мазала”.
Не останню роль у німому кіно відіграє музика. Творці «Стефки» пішли на сміливий експеримент — не використали жодної композиції з репертуару сучасних попзірок. Натомість зробили ставку на менш популярних класичних авторів. Вже навіть від самого тільки прочитання імен композиторів, чия музика звучить в серіалі, додається гармонії й почуваєшся трохи освіченішим: Лисенко, Глієр, Чайковський, Шопен, Дебюсі, Рахманінов, Скрябін, Мошковський, Ліст, Стравинський.
Об’єднує всі епізоди серіалу не лише головна (та чи не єдина) героїня, але й драматургійна схожість. Кожна серія починається з того, як сільська дівчина із завзяттям, усміхнена і щаслива, береться до якоїсь роботи чи запалюється новою ідеєю — навчитися грати на трубі чи позалицятися. Якийсь час все іде як належиться, та потім трапляється якась абищиця, що начисто вибиває Стефку з робочого, чи й навіть життєвого, режиму. Через невеликий хронометраж серій, на екрані така разюча зміна настрою відбувається майже миттєво. Щойно головна героїня є втіленням вселенського щастя, а вже за кілька митей — через якусь несусвітню дурницю — світ перевертається догори дриґом, й Стефчиному горю немає меж. У перших епізодах така надмірна реакція героїні може дещо збивати з пантелику, але коли це повторюється із серії в серію, розумієш, що це такий мистецький прийом.
“Ніщо не передвіщало біди” (з епізоду “Стефкина робота”).
Від ейфорії до трагедії — один крок. Ще один крок — до нього глядача підводять, але зробити його може лише він сам — від трагедії до комедії. Це настільки драматично, що аж смішно. Але сміючись зі Стефки, смієшся насправді не лише з неї. За образом героїні, яка раптово кидається з однієї крайнощі в іншу, можна впізнати просто жінку, взагалі будь-яку людину чи той тип українця, який все сприймає лиш в чорно-білих барвах.
Образ Стефки — це такий собі український фенікс. Кожної серії гине. — Кінець світу. Зрада. Всьо пропало. — Але кожного наступного епізоду знову живий-живісінька.
Появі серіалу «Стефка» посприяв вірус. Саме завдячуючи йому творці серіалу опинилися на карантині, у них з’явилося трохи вільного часу, який і був витрачений на вигадування історій, написання сценаріїв та їх екранізацію. За цих обставин нічого дивуватися, що й до «Стефки» прокрався вірус. Вірусний сміх. Стефка коли сміється, то так виразно і заразно, що не усміхнутися разом з нею коштує чималих зусиль. Та й чого би хто так мучився, стримуючись? Наскільки переконливі у Стефки сміх і радість, настільки ж філігранною є вона у демонстрації відчаю й горя.
Якщо за найкращий гепіенд-навпаки дають “Оскара”, «Стефка» отримає одразу кілька. Та що там казати, навіть ота підкреслена театральщина, яку частенько можна зустріти в українському кіно (і яка майже завжди його псує), так от, навіть вона у «Стефці» доречна.
Не зустрівши біля річки хлопця з конем, Стефка, не довго думаючи, скидає хустку, рве на собі волосся і, убита горем, падає долілиць (з епізоду “Як Стефка через кладку бігала”).
В Україні не бракує ані класних акторів, ані добрих режисерів, однак, здається, вдале поєднання одного з другим (мабуть, головних складових будь-якого фільму чи серіалу) продовжує бути явищем доволі рідкісним. У цьому сенсі компліменти на адресу «Стефки» роздавати зовсім не шкода і, тим більше, не зайве, адже робився серіал взагалі без грошей (якогось спеціального фінансування), а для декого з його творців — режисерки і оператора — це взагалі дебютна робота такого плану. Частіше, на жаль, трапляється якраз навпаки — коли у грошовитіших та іменитіших виходить щось набагато посередніше і сіріше (хоч і в кольорі).
Любомир Крупницький
*З 11 епізодів складається 1 сезон серіалу «Стефка» (прем’єра відбулася впродовж квітня-липня 2020 р.). З січня 2021 почався показ 2 сезону серіалу.