Катерина Грушовська: «Головне, щоб вірші не закінчувалися»

Ім’я молодої поетеси з Тернополя Катерини Грушовської часто можна почути на літературних перформансах файного міста, її вірші торкаються сердець і регулярно входять в число кращих поетичних доробків початкуючих літераторів України. Катя називає себе непродуктивним поетом, оскільки за рік може написати всього кілька віршів. Однак цю поезію дівчина «виношує» в собі, свідомо розмежовуючи й несвідомо пов’язуючи її зі своєю майбутньою професією, адже вже четвертий рік Катерина Грушовська здобуває лікарський фах у Тернопільському державному медичному університеті ім. І. Горбачевського.iAxz8oBXKU0

  • Катю, нещодавно твої вірші відзначили на престижному конкурсі «Молода Республіка Поетів», який щорічно організовує ГО «Форум видавців». Що для тебе означає така маленька перемога?
  • У цьому конкурсі я брала участь також і минулого року. Тоді, як і цьогоріч, увійшла в десятку кращих. Я дуже пишаюсь, що мою творчість поставили в один ряд з такими поетами як Томаш Деяк, Елла Євтушенко, Вікторія Дикобраз.

 

  • Окрім цього, тобі як поету доводилось брати участь в інших літературних змаганнях?
  • Звичайно, хоча ніколи сама себе поетом не називала. Можливо, саме тому свої вірші подаю на конкурси, аби читачі переконали мене в тому, що я таки чогось варта. А першим конкурсом, в якому моя творчість також увійшла в десятку кращих, був конкурс «Dictum»від тернопільського видавництва «Крок». Ось це для мене було дійсно важливим – знаходитися поряд із такими поетесами як Юлія Мусаковська та Ірина Шувалова!
  • Твої успіхи в творчості доволі значні – тебе визнають інші літератори, шанувальники поезії приходять на поетичні читання за твоєї участі, ти продовжуєш розвиватися і прагнеш вдосконалюватися. З чого ж розпочалась твоя літературна діяльність?
  • Розпочалась вона із трьох недолугих віршів, за які я дуже міцно вхопилася і, вважаючи їх хорошими, розсилала у різні друковані видання. І лише тоді я подумала, що варто продовжувати писати, коли ці вірші надрукували в журналі «Дніпро» та ще й подарували мені безкоштовну піврічну передплату журналу.  (http://www.dnipro-ukr.com.ua/archive-22376-1.html )

 

  • Ти вже кілька років є постійним учасником тернопільської літературної студії «Сім Герц». Цей досвід впливає на твої досягнення?
  • Я дуже самокритична й вимагаю критики щодо себе від інших. Переконана, що критика допомагає розвиватися. Саме завдяки літстудії, де отримую критику, дуже часто можу побачити власні помилки в поезії.

 

  • Як ти потрапила у «Сім Герц»?
  • Про літературну студію мені розповіла подруга. Тоді це ще була літстудія «87». Мене, зрозуміло, там вщент розкритикували. Юра Вітяк (керівник літературної студії «Сім герц» — прим. ред.) сказав тоді, що мої вірші, висловлюючись медичними термінами, «мають сколіоз», але разом з тим і похвалив мої спроби віршувати. Це мене тоді стимулювало спробувати написати щось кардинально інше. Я багато працювала над собою – кожного тижня намагалася писати, аби показувати результат у студії. Таким чином я розвивалася, навіть забуваючи про натхнення. Та в певний момент зрозуміла, що вірші «в термін» чи «на замовлення» не несуть тієї емоційної хвилі, яка повинна бути в поезії. Тому тепер я пишу лише, коли відчуваю. Критика насправді мені дуже сильно допомогла. Без участі у літстудії я навряд чи змогла б продовжувати займатися поезією.
    arwd2CbvkrU
  • А від читачів отримувала критику?
  • Я розміщую поезію на сайтах, де можливе коментування, а отже й критика. Але для мене має значення обґрунтована критика, якої в мережі часто нема. Не завжди вона є й у реальному житті. Приміром, якось на одному з літературних читань чоловік з першого ряду сказав мені: «Кльово ти читаєш, але нічого не зрозуміло».

 

  • Не складно демонструвати свою творчість перед публікою?
  • Найважче, коли виходиш читати і краєм вуха чуєш, що людям просто байдуже, сміються або жартують, по-різному виражають неповагу. Це дуже неприємно для автора. А з іншого боку великої наснаги дає увага слухачів, їхнє захоплення.
  • Як би ти представила себе для людей, які ніколи раніше не чули про поетесу Катерину Грушовську, аби зацікавити їх?
  • Складно (сміється– прим. ред.). Вважаю, що просто потрібно бути на одній хвилі зі мною, щоб зрозуміти і відчути мою поезію. Я усвідомлюю, що дуже багато людей не зможуть цього зрозуміти лише через те, що мають інші внутрішні емоційні сигнали. Врешті, я й сама не завжди можу пояснити, про що мій вірш – він просто є, як є і ті люди, які його читають і читатимуть. Хай їх зараз небагато, але вони для мене важливі.

 

  • Ти маєш на увазі, що твої вірші не зовсім форматні?
  • Я пишу так, як відчуваю. Розумію, звичайно, що така творчість на нинішньому етапі не буде користуватися шаленим попитом. Хоча я й знаю, як треба писати, аби це подобалось більшості – банальні речі про «кохання-зітхання», все одно вирішую для себе не бути графоманом і залишатися собою.
    rt_yV-axeRo
  • Про що ж ти пишеш?
  • Переважно пишу інтимну лірику. Я намагалася писати й на соціальну тематику, особливо, коли в Україні почались драматичні події на Майдані, війна. Мене, звісно, це дуже хвилювало, але писати не могла. Можливо, тому, що не була в тому середовищі, я вважаю, що не маю права писати про це.

 

  • Твої вірші доволі депресивні й емоційно складні. Це риса твого характеру чи, може, так впливають життєві обставини?
  • Мої вірші діаметрально протилежні до мого характеру. В житті я весела і проста. Але в момент, коли пишу, все інакше. Тому, можливо, весь сум і «депресивність» виплескую у поезію. Свою твердість виявляю більше в медицині, адже там не завжди можна співчувати й узагалі не можна бути сентиментальним. У медицині треба завжди тверезо мислити.
  • Медичний досвід, отриманий в лікарнях, впливає на твоє життя, творчість?
  • Раніше я дуже багато писала на медичну тематику: капіляри, вени, систоли, діастоли, епілепсії – оце все було в моїх віршах. Зараз я вже позбулася нав’язливого бажання використовувати ці поняття.

 

  • Раніше ти писала, окрім віршів, також і прозу. Чому зараз, так би мовити, «з останнього» можна почитати лише твою поезію?
  • Банально – не вистачає часу та ідей. Наприклад, точно знаю, що «потік свідомості» – це не моє. Я люблю, коли в прозі є напружений сюжет або хоча б коли взагалі є сюжет. Зараз цих сюжетів у мене нема, а писати, аби писати, не можу.

 

  • З чого ж народжуються твої вірші? Можеш спробувати проаналізувати, як це відбувається?
  • Ось нещодавно написала вірш, який розпочинається із трьохрядкової фрази. Її я занотувала собі ще минулого жовтня. Випадково натрапивши на ці слова, зрозуміла, що зможу його завершити. Я не вмію писати на замовлення, бо, якщо чесно, я навіть римувати «на замовлення» не вмію (сміється– прим. ред.). Свої вірші я виношую дуже довго, внутрішня робота над одним віршем може тривати навіть більше року.
    ua2ZXV2TWxc
  • Спокійне життя у Тернополі якось впливає на творчість?
  • Я знаю, що якби мені було ще спокійніше, я, можливо, писала би більше. Я дуже люблю Тернопіль, тут я народилася, але виросла в Київській області. І все ж таки після завершення навчання хочу залишитися у Тернополі. Обожнюю озеро, заходи і сходи сонця – це несе із собою неймовірний внутрішній спокій.

 

  • Можеш уявити, яким буде твоє творче майбутнє?
  • В мене було дуже багато моментів, коли я думала, що вже не буду писати. Тому головне, щоб вірші не закінчувались, адже творчість мені допомагає жити, підштовхує до самовдосконалення й розвитку. У майбутньому мені б хотілося відшліфувати свій стиль, змінити образи, теми. Вже багато років я мрію про те, щоб просто все було добре. Щоб не сталось, важливо, аби в той момент я була щаслива. Цього й бажаю іншим.

Вірш Катерини ГрушовськоїКатерина-Грушовська

вечір жовтневий — рептилія
лущиться шкіра листям кленовим
цілує знову і знову
у кожну малесеньку виямку губ
гуп-
гупають яблука
стиглі достиглі
прожилки-стигми червоні на них
немов капіляри потріскані
гаснуть
і гуснуть
у віск
обертається сонце
і скрапує
скрапує
краплями
на повіки
цівкою на плече
плаче і скиглить і квилить
робить свою мечеть
в найтемнішому місці зіниць
в найглибшому місці очей

а вітер усе це бачить
а вітер усе це слухає

(- дуже пече ? давай я подмухаю)

.//
і поки це все відбувається десь у саду попід тином
я сумую так тихо
щоб ніхто не знав
що у мого смутку є ім’я
і що навіть я
не маю права
його називати

жовтень 2015

 

Алла Сердюк

Добавить комментарий