Село і культура очима авторів альманаху «Сільські вісті»

Микола Шпаковський – психолог, поет, письменник, музикант (гурт «Шафа шамана»), координатор міжнародних молодіжних проектів з журналістики, співавтор альманаху «Сільські вісті».

Ростислав Фук – філолог, музикант (гурти Los Colorados, «Новимний кудень»), письменник, співавтор альманаху «Сільські вісті».

X Село і культура очима авторів альманаху "Сільські вісті"X Микола ШпаковськийX Ростислав ФукX тернопіль поетиX письменник тернопіль

Ростик і Микола, ви – близькі друзі і цей факт мені відомий з нашої першої зустрічі. Ви і справді схожі в ставленні до життя, як на мене. От навіть один на двох альманах видали і мені, наприклад, не розібрати, де чиї слова. Як співпрацює ваш тандем у процесі написання оповідок?

Шпак: Маємо вже два альманахи: «Сільські вісті» і доповнений свіжими текстами «Сільські двісті». Мій завжди перший абзац, а його – другий, працюємо через «Скайп» і спочатку виставляємо наше нове творіння на тернопільському сайті «Доба». А співпраця полягає в тому, що придумуємо тему і ніхто з нас не критикує іншого за написане. Врешті, основна співпраця відбувається через спілкування, коли Фук запрошує мене в гості, його Ксенька накриває на стіл, а він відкриває міні-бар, наливає і ми разом переглядаємо якийсь крутий концерт.

Фук: Під час написання того чи іншого оповідання ми навіть один сорт пива на двох п’ємо онлайн. Взагалі «Скайп» – сильна штука, Ільф і Петров би зацінили, бо то ж певно можна бігме які болячки заробити, якшо сидіти пару місяців в одній кімнаті і таке разом писати. Гонорару на лікування не вистачить.

Які характерні риси художнього стилю Фукіншпак або Шпукінфук?

Шпак: Загалом, це перенесення функціонування всього великого світового ладу на село десь на Теребовлянщині. А так, щоб про стиль – то є побутовий романтизм.

Фук: Це віддзеркалення сучасності крізь призму простої селянської душі, така собі фільтрація через її турботи, ґосподарку і багато в чому затурканість.

Миколко, ти більше письменник чи музикант?

Шпак: Я – все на купу. Постійно експериментую, наприклад, зараз допомагаю зводити наших класних музикантів із журналістами на прямі ефіри, тож на одну третю ставки я ще й промоутер. Ой, забув, маю ще молодіжні проекти з журналістики.

Ростику, «Сільські вісті» — це твоя перша про пера?

Фук: Ну, я б не назвав це пробою, бо навіть пробувати в планах ніколи не було. Просто назбиралась певна кількість блогів і нам вирішили їх випустити. Звичайно, приємно тримати в руці якусь книжку і знати, шо ти причетний до цього, але я настільки цим не переймаюсь, бо більше часу займає інша сфера діяльності. А писанина – це приємне хобі.

Сутерини, цабанити, бамбула, лівізія, до дзюрки – це все слова із ваших оповідок. Доводиться заглядати у словник, чи все із пам’яті?

Шпак: Якби ж то були такі словники! Достатньо мати родину в селі і самому запам’ятовувати ті слова, аби ними писати і вміти розмовляти.

Фук: Ті всі слова і вирази я постійно чув в селі від бабців з дідами. І це не було десь на західних берегах Стрипи, а всього за три кілометри від Тернополя, в Байківцях і в Гаях Ходорівських. Тому завжди, коли нас запитують про те, скільки годин ми провели в бібліотеках та архівах, щоб знайти якесь моцне слівце, мені стає смішно. Та візьміть нарешті ровера і переїдьтесь хоча би в Шляхтинці. Як можна вивчати діалектизми, протираючи сраку в читальному залі?

Родичам із села давали читати свою творчість? Як оцінили?

Шпак: Моя мама, коли дізналася, що в тих історійках є багато справжнього з нашого родинного життя, то сказала, щоб я не ганьбився, бо шо люди скажуть? А цьоці Наді і сестрі Наді сподобалось, дають іншим перечитувати. Але я спеціально не шукаю читачів серед своїх родичів і не шукаю оцінки взагалі.

Фук: Мої родичі завжди можуть себе знайти на сторінках наших книжок. Історії, імена, локації. Але жодного разу ніхто не казав ніц поганого. Кажуть, шо в Байківцях я знаменитість, вже можу сміло йти до голови забивати собі на цвинтарі місце.

Чи бували в житті моменти, коли ваше нестримне почуття гумору ставило вас у незручне становище чи, навпаки, виручало зі скрутних ситуацій?

Шпак: Бувало всіляке. Наприклад, в квітні на тематичних літературних читаннях — «Читання за ґратами» для в’язнів в одній із колоній на Львівщині, один із ув’язнених випросив у мене книжку. Але оскільки я ретельно на читання підбирав більш-менш життєствердний текст, ну всяке ж буває, іноді треба без зайвих рухів. То вже потім собі нагадав, що всередині там ще є неоднозначні і жорсткіші історії з ментами, повішеними, розбірками, мерцями… Вже побачу становище, наскільки буде то мені смішно, як всі ті в’язні прочитають книжку, вийдуть на волю і перестрінуть мене на вулиці (сміється).

Фук: Ніколи не вважав, шо маю почуття гумору, але, як виявилось, це була суб’єктивна думка. Той гумор і заважає, і допомагає одночасно. Деколи вже просто хочеться взяти від нього відпустку, але і тоді він прийде до тебе у вигляді якоїсь історії, яку дітям не розкажеш допоки їм не виповниться 25.

Якби ви вирішили написати історію про власне життя, який би жанр обрали?

Шпак: Цікаве питання, думаю, що моя історія пишеться собі сама, а це різні відео зі мною на ютубі, пісні на радіо, робота, яку роблю. І щось важко однозначно сказати про якийсь один жанр, це мікс.

Фук: Це були б мемуари про хто, де, шо, коли і з ким, які б вийшли дуже невеличким накладом, десь на 100 примірників і продавались би за великі гроші тільки тим, хто там буде описаний. Саме за ці кошти я куплю собі буса і займусь пасажирськими перевезеннями.

Сільські оповідання, на перший погляд – це жарт, стьоб, але коли вдуматися-вчитатися, стає не зрозуміло, чого в них більше – іронії чи любові до українського села. Згідно авторського задуму, яку реакцію ці тексти мають викликати у читача?

Шпак: Любов буває всіляка, проте, як на мене, у кожного свої інтерпретації щодо того, що відбувається в селі. Я люблю село через простоту комунікації з людьми, але мені теж сумно, що з нього виїжджають на заробітки ті, які в ньому не знаходять перспективи. А щодо реакції читачів, то нас радше не люблять моралісти, аніж інтелектуали. І так має бути.

Фук: Деколи хочеться, аби люди ставали трохи світлішими. Тому наші читачі дуже часто діляться на дві категорії – ті, які вміють посміятись над собою і роблять для себе якісь висновки, і ті зацьонті галіцуци, в очах яких ми ніби навмисно висміюємо все галицьке. В мене є побажання для останніх: розслабтесь, бо поки ви обмиваєте кісточки сусідам, ваша щикатурка на хаті обсипається.

Будучи міністром освіти, включили би «Сільські вісті» в шкільну програму?

Шпак: Будучи міністром освіти, я б взагалі заборонив наші творива, принаймні, так нас почали б читати більше.

Фук: Бути міністром освіти мені б не вийшло, бо там вже був би Шпак. Мені дайте культуру за горло потримати.

Анотації до книг пишуть маркетологи у видавництві. Хто писав для вас?

Шпак: Я щось навіть не дуже цікавився, мабуть, хтось з видавництва – Юрко Матевощук або Юрко Завадський.

Усе, чим ви займаєтеся, пов’язане з творчістю у різних її виявах. Українські митці сьогодні вільні у плані творчості?

Шпак: Правда є такою, що вибиваються одиниці і багато чого залежить від того ж маркетингу та менеджменту. А це вже залежність. Для мене більш важлива форма конструктивної співпраці, а що з того буде – то буде, основне, максимум зусиль і могти відчувати те, що навколо.

Фук: Свобода є завжди, проблема в тому, шо не всі її можуть сприймати, будучи вільними.

Де можна придбати вашу книгу і скільки доведеться за неї заплатити? Чи справді збірка продається за кордоном і має попит серед діаспори?

Шпак: Начебто, ще поки в мережі книгарень «Є», але наклад майже весь розійшовся. Відносно закордону – то її купують в Україні і везе туди та ж діаспора.

Фук: Обіцяли взяти нас в літературний тур по Канаді, хоча досі не наголосили, чи це в Північній Америці, чи на однойменному районі Тернополя. Дзвінок був з прихованого номеру.

Отримувала задоволення від спілкування

Юлія Хім’як

Добавить комментарий