Жменька активованих хвилин

Поетичний світ Люби Малецької я відкрила для себе вперше тоді, коли взяла до рук її збірку «Подих». Той «Подих», щиро зізнаюсь, читала, затамувавши подих…  Коли Люба приходить до обласного Тернопільського осередку спілки письменників або на засідання літературного об’єднання і читає щось «свіженьке», то в нагороду завжди отримує шквал вдячних оплесків. Нещодавно на книжковому обрії з’явилось нове поетичне «сяйво» авторки — «Жменька активованих хвилин».

Я недарма «вихопила» з інформаційного простору саме це слово, бо його енергетика присутня у всій творчості Малецької. Та й обкладинка «зіткана» з таких кольорових барв, які лагідно гріють не лише душу, а й серце: сонячно-західне надвечір’я. Це та чарівна мить перетворення, коли («На землю сходить ефемерний вечір») вже не день, але ще й не ніч. Межичасся. Особливий, дотичний до кожного з нас сегмент дійсності, який не всі можуть відчути. Люба Малецька – виняток посеред нас. Окрім поетичного хисту, Бог обдарував її особливим вмінням – відчувати Час. Той, хто володіє цим, може «бачити» на тонкому рівні (духовними очима) процеси, які непідвладні Часові.

1524617_778664095600943_6988530050757071091_n

В Індії кажуть: «Час – це Бог, не розтрачуйте Його намарно». Молода поетеса вміло й несподівано знаходить синонім до категорії часу. Він у неї:«Все те, що є, що було й буде – плин». Про свою незвичайну якість духовного бачення, поетка несподівано зізнається у вірші «Нівідкуди, нізвідки, просто знаю і все». Коли перебуваєш у цілісності з Творцем, тоді воно так і є. Та що там казати, адже авторка може не лише «притуляти до болю вітер», а й «подорожником в слово вростати», «сповідатися кожній пташці».

Збірка має надзвичайно притягальну силу. Перегорнувши перші сторінки, читаєш до останньої. Може тому, збираючись у «навколосвітню» подорож до Індії, я прихопила із собою саме її — «Жменьку активованих хвилин». Незважаючи на те, що в Бхараті (перша назва Індії) Час – як фізична величина «зупиняється», прочитання і розмисли над кожним поетичним твором нового видання, змушували активувати в мені духовне начало. Уявна «жменька», яка насправді таїть в собі незчисленні вібрації всеохопної величної мудрості, доброти, надії, вмент перетворилась на вселенський потік Любові, тієї високої Божественної іпостасі, яку прозорливі греки назвали утаємниченим словом агапе. І мені враз «розпогодилось в серці», «кружала сонця піднялись на тацю дня», «Над плахтою часу розсіяно зорями-маком відлунює Всесвіт пташино-дзвінким оркестром», «І мій Всесвіт дивотканний знову до мене озветься»…

12832372_778666902267329_8158726805671811729_n

До речі, хочу зауважити, що Всесвіт поетеси на перший погляд надто особистісний, а відтак – безмежно глибинний і люблячий. Пильне око її серця бачить не просто левади влітку, ячмені й жита, а набагато зриміше й глибинніше: «Втіха тулилась до серця, а з раю Землю освячував Вседержитель».

Неможливо без хвилювань читати інтимну лірику поетеси, де вона з особливим трепетом сповідається перед читачем. Тема маленької батьківщини. Нею пронизана кожна думка,рядок,слово: рідна хата, над якою «сонячний німб» – це «панорама добра», де «радостей усіх не перелічиш». З особливою любов’ю виписаний образ матері. Відчувається, що поетеса має з нею особливий енергетичний зв’язок. І ще одна помітна цікава деталь: над усім оцим Любиним світом «панує» багато… дощу. Мені здається, що присутність цього явища природи у поезії авторки з’являється не просто для вдалого римування, а на рівні інтуїції. Адже дощ має здатність не лише змивати, а й очищати. Так само, як це робить Любине слово.

Незважаючи «на складні барикади карми», поетеса робить наголос на «планетарній вдячності за прожите. За вдих і видих». Це ж яке треба мати бажання і відкрите серце, щоб зуміти «приборкати» невидимі «активовані хвилини», і в особливий спосіб (через Слово!)донести їх до людей. Жменька до жменьки – пригорща. Пригорща до пригорщі – безмір. Особлива атмосфера тонкого ефемерного світу… Зазирніть, «скупайте» свої очі у дивовижних калейдоскопічних пейзажних акварельках.

414_778675222266497_6683165371120744479_n

Про це йдеться в анотації до збірки: «Цікаве римоплетиво з панорамою незвичних образів та оригінальних метафор». Згадує письменник Володимир Кравчук, який редагував збірку: «Я свідомо не писав передмову. Ну як письменник письменникові писатиме передмову? Ці вірші не потребують ні передмови, ні якихось додаткових пояснень. Мені здається, що тут не жменька хвилин, а пригорща». Від себе додам: « Творчість Малецької заслуговує на особливу увагу. Це нове неординарне унікальне явище в нашій літературі. Запам’ятайте це ім’я».
«Змивши відчай, у ліс мандрую,
Де мені деревіє тиша,
Де ніхто мене не ігнорує,
Де так легко дихати віршам.
І, забувши про все на світі,
Про складні барикади карми,
Притуляти до болю вітер.
Подорожником в слово вростати.
Вінценосно і сонцесяйно
Вивільнятися з пут буденних,
Сповідатися кожній пташці,
Що з небес прилетить до мене».

Валентина СЕМЕНЯК, письменниця

Фото автора

Добавить комментарий